Пастка «безкінечного очікування змін» | Частина 2

Пастка «безкінечного очікування змін» Частина 2

Запустивши готовність відповісти собі на ці запитання, ви організуєте активні важелі впливу на залежного. Вони складаються з принципово оздоровлюючих переконань у думках, а згодом і в діях.

Приклад оздоровлюючих переконань

• Ми вже маємо наслідки твого вживання та факти руйнування нашого життя. Тобі необхідно прийняти рішення на користь лікування.
• Ми довгий час живемо не своїм життям, сім’я паралізована твоїм вживанням. Від сьогодні ми так далі жити не хочемо. Приймай рішення на користь лікування.
• Якщо ми можемо підтримати тебе в лікуванні, ми це зробимо. Але твоє вживання ми не будемо більше заохочувати. Приймай рішення на користь лікування.
• Ми чекали змін місяці/роки. Зараз ми категорично відмовляємось чекати твого прозріння. Приймай рішення на користь лікування.

Завдання – рішучою та категоричною риторикою підштовхнути до мотивації на зміни.

Справа в тому, що сам залежний може ніколи не захотіти залишити вживання. При цьому він сам добряче втомився від наслідків вживання, щиро обіцяє після кожного зриву, що це останній раз, намагається контролювати речовину, міняти її, дає собі обіцянки, але його спроби завжди невдалі. Проте як назавжди відмовитись від згубної пристрасті – алгоритму у нього немає, це точно.

Чи вірити обіцянкам залежного?

Ще одна помилка, що паралізує пошук виходу із залежності всієї родини: «ВІН ПООБІЦЯВ НАМ КИНУТИ ВЖИВАТИ». Ми вирішили надати йому ще один шанс.

Пообіцяв? – Ну добре.

Бажаєте дати шанс? – Припустимо…

А що саме ви вкладає у слово «шанс»?

Це надання йому спроби самостійно впоратися із залежністю?

Ось якщо ви підійде тверезо та критично до свого «ДАТИ ШАНС», то миттєво усвідомите, що і вам, і собі, подібних обіцянок він давав добрий десяток разів, а то й не один.

То що змінилося цього разу?

І в чому полягає надання йому шансу?

На що конкретно ви спираєтеся у своїх очікуваннях?

І де він візьме зовнішні/внутрішні ресурси, щоб використати цей шанс?

Чи можна справитись із залежністю самостійно?

Часто рідні намагається приховати від загалу факт залежності в сім’ї. Ще частіше саме лікування вважається родичами якимось покаранням чи крайністю, яких необхідно вдатися у останній момент. Так от алгоритмом виходу з цієї пастки очікування буде розуміння, що саме лікування, реабілітація чи робота з психологом і буде шансом. А перші кроки у цьому напрямі починають приносити довгоочікувані зміни у сім’ю. Нажаль стратегія рідних боротися власними ресурсами із «сімейною болячкою» – це фіаско. А надання шансів у подальшому перетворюється на спільне занурення у залежну/співзалежну поведінку.

Припустимо, що обіцянки близького переконливі, і ви хочете вірити йому, як це часто буває.

У цьому випадку я запропоную вам низку питань, які вибудовують оздоровчий алгоритм у ваших думках, а в подальшому і в діях. Спробуйте задати їх самі собі:

1. Що Я конкретно робитиму, якщо він повертається до вживання?
2. Що Я точно НЕ робитиму, якщо він повернеться до вживання?
3. Які МЕНІ необхідно робити дії під час його відновлення/утримання, щоб моя підтримка була ефективною?
4. Де саме мені шукати підтримки, якщо сім’я в цілому витратила всі шанси повернутися до нормального життя?

Ці питання підштовхують рідних на організацію власних дій спрямованих на одужання. Поки залежний витрачає шанси у спробах контролю над вживанням, ваше існування паралізоване – у пастці «безкінечного очікування змін». У той час, як давно пора зайнятися своїм власним життям і відновленням.